У с. Верхнє Синьовиднє похований мій прадід Леонід Юркевич (псевдо Юрій Стрижавський) – український письменник і священник

У селі Верхнє Синьовиднє похований мій прадід по татовій лінії Леонід Юркевич – відомий колись український письменник і священник, який писав свої твори під псевдо Юрій Стрижавський.

Ось один з його творів, опублікований ще в далекому 1913 році:

https://localhistory.org.ua/…/rizdvo-sviatochne…/Через перелідування радянською владою, більшість творів його знищено і втрачено Наприклад, від його відомої тоді книги «Під крилами церков» залишилися лише фрагменти У Верхньому Синьовидньому Леонід Юркевич (псевдо Юрій Стрижавський) деякий час жив і був священником.Мій прадід, був високоосвіченою людиною, знав 8 мов, підтримував дружні стосунки з Андреєм Шептицьким і Лукою Войно-Ясинецьким.Мені про прадіда трохи розповідав батько, проте в радянський час він дуже боявся відкривати подробиці життя свого діда, щоб не було від тодішньої влади проблем родині, а я тоді був ще школярем, та і я тоді не дуже задумувався і не цікавився особливо, бо був тоді молодий і дурний…Від діда у батька був цілий чемодан різних документів Проте батько не дозволяв мені лізти в дідові архіви, тримав їх у закритому на ключ чемодані Одного разу я правдами-неправдами, таки проник в цей чемодан і трохи почитав щоденник прадіда, про поневіряння його і сім’ї під час 2-і світової війни…Також я тримав в руках рукопис його відомої книги «Під крилами церков», яка зараз втрачена, тільки фрагменти її залишилися…Потім були студентські роки, буремні 90-ті і 2000-ні, треба було ставати на ноги і було не до документів прадіда. Потім мій батько важко захворів і померПісля смерті батька, мама викинула той чемодан з безцінними документами прадіда, бо в тих документах якісь жучки від старості завелися… Зараз я дуже звичайно шкодую, бо ці архіви були просто безцінні для нашої історіі… Все це на жаль втрачено і зараз я збираю матеріали про життя прадіда, яких, на жаль, дуже мало затлишилося

Ось дослідження життя і творчості мого видатного предка, який проводив відомий журналіст і письменник Юрій Винничук

А це ще одне дослідження, яке проводив Roman Skakun із Католицького Університету: “Юркевич Леонід (3.VIIІ.1884–22.VII.1963) – нар. у с. Стрижавка Вінницького пов. Подільської губ., син о. Миколи і Юлії. Вступив до Кам’янець-Подільської духовної семінарії, але після третього класу був виключений «за неблагонадійність». Закінчив один клас юнкерської школи в Чугуєві. З 1899 р. проживав при батькові, пропагував народницькі ідеї, з 1900 р. працював у «Благотворительном обществе по изданию общеполезных книг для украинского народа», з 1903 – в міській управі м. Одеса, в 1905, побоюючись арешту, виїхав на село, де вів агітацію серед населення. Влітку 1906 р. повернувся в Стрижавку, де був заарештований за поширення прокламацій проти розгону першої Держ. думи, невдовзі звільнений. З 1908 р. викладав рос. мову та історію в земському училищі, з 1915 – чиновник Херсонської губернської управи. В 1913 р. здійснив подорож у Галичину, де познайомився з митр. Шептицьким. В 1917 р. прийняв від рук митр. Шептицького дияконські свячення, однак не служив. Того року певний час проживав у Тернополі, згодом у Києві, де підтримував контакти з о. Миколою Щепанюком, о. Михайлом Цегельським, допомагав у богослуження при церкві Пресв. Серця Христового. Дописував до часописів Москви, Києва, Катеринослава, Полтави, Львова, в т. ч. під псевд. «Юрій Стрижавський» (друкувався, серед іншого, в газетах «Рада», «Нова Рада», «Світло», «Діло», ж-лі «Украинская жизнь»). З листопада 1917 р. вчителював у м-ку Бориспіль, згодом у с. Стрижівка, контактував із греко-католицькою громадою м. Одесса. В 1922 р. прийняв єрейські свячення з рук обновленського архиєрея Олексія – імовірно, Олексія Баженова, архиєпископа одеського й херсонського. В травні 1923 р. прийнятий у лоно Католицької Церкви, служив при костелі Пресв. Троїці в м. Браїлів Вінницької обл. (Кам’янецька єпархія) Бував у Києві, де зустрічався з о. Миколою Щепанюком.26.V.1929 заарештований, утримувався під слідством у тюрмі м. Києва. 23.ХІ.1929 засуджений за ст. 54-4 КК УРСР до 10 років ВТТ. Ув’язнення відбував у Котлаському відділенні Темлагу. Звільнений через хворобу 22.ХІ.1933.За нім. окупації проживав у мм. Браїлів та Вінниця, працював у редакції газети «Вінницькі вісті», до якої регулярно дописував, підтримував листування з митр. Шептицьким. Відтак переїхав до Галичини, був прийнятий до Львівської архиєпархії. Безброди (Глинянський д-т), принаймні з ХІІ.1943 – завідатель. В кінці лютого 1944 р. з наближенням фронту виїхав на терени Перемиської єпархії. Смільник (Лупківський д-т), до 15.Х.1944 – завідатель; П’яткова Руська (Бірчанський д-т), Х.1944-ІІІ.1945 – завідатель. Після кількох каральних акцій, проведених у с. П’яткова Руська відділами пол. підпілля, виїхав до м-ка Бірча, відтак перебував на парафії в с. Арламів Добромильського д-ту. Восени 1945 переселений із с. Арламів Перемиського пов. до УРСР, отримав призначення в с. Крукеничі Мостиського р-ну. «Возз’єднався» з РПЦ. У 1949-1950 рр., після виявлення у вилучених архівах митр. Шептицького листів о. Л.Ю., розшукувався УМДБ УРСР на території Вінницької обл. Кліцко (Комарнянський р-н), до ІХ.1956 – настоятель; тут за даними уповноваженого Ради в справах РПЦ виготовляв «націоналістичні листівки». Відтак перейшов до Львівсько-Тернопільської єпархії. Грабова з приписним с. Яблонівка (Буський р-н), з 4.ІХ.1956 – настоятель. Мав титул протоєрея. За свідченнями родини, підтримував дружні стосунки з архиєп. Лукою Войно-Ясенецьким. Останні роки служив у с. Верхнє Синьовидне Сколівського р-ну, де помер і похований.Дружина: Яніна (Теохарі).Діти: Галина – жила в Києві.Ярополк – загинув на фронті в роки Другої світової війни.Вероніка – жила в м. Комарно”Сотвори йому Боже вічну пам‘ять, нехай спочиває з миром…